10.11.2018
Традиційно на Наддніпрянщини, як і по всій Україні, хату ставили вікнами на південь, глухою стіною на північ. Та частина, де знаходилась світлиця, була обмазана глиною і побілена. А частина, в якій була комора, залишалася непобіленою.
Зазвичай батьки доживали в хаті з молодшим сином. Коли син одружувався, через сіни ставили другу світлицю, і білилися обидві частини хати.
Дах був чотирисхилий, покритий зв’язаними снопками соломи чи очерету. Солом’яний дах, що правильно зроблений, слугував 35 років. Очеретяний дах мав більш тривалий термін служби до 100 років. Очерет для стріхи збирали не на водоймах, а на сухих місцях пізно восени, щоб він скинув листя.
Гребінь даху притискувався схрещеними жердинками.
А майстерно викладені наріжні китиці були одночасно і прикрасою, і укріпленням стріхи.
Господарчі будівлі знаходилися окремо на господарчому дворі.
Це саж – свинарник, слово походить від слова «саджати». В такий невеличкий саж саджали двох свиней. В тісному свинарнику вони могли лише їсти та лежати, що забезпечувало добрий приріст м’якого сала. В верхній частині сажу робили курник – сморід від свиней не давав змоги лисиці знайти курей.
За загальноукраїнською традицією оформлені інтер'єри. Вздовж чільної стіни стояла лава або переносна лавка – канапа.
З іншого боку від входу була піч, зовнішній вигляд якої є характерним для житла Правобережної України: комин нависав над припічком.
Переважно на Київщині піч прикрашалася мальовничим розписом. На комині та припічку бачимо зображення квіточок та птахів, півників – захисників від нечистої сили.
Традиційний одяг українців Наддніпрянщини дуже яскравий та поєднується з мальовничістю житла. Білі сорочки вишивали червоно-чорними або червоно-синіми нитками. Жінки носили дві запаски – передню та задню різних кольорів. Голову покривали хустиною, а в свята взували червоні чобітки. Верхній одяг жінки називався юпкою (суконна куртка), а чоловічий – свиткою.